Схились до мушлі спогадів - і слухай.
В.Стус
Ми зіткані зі спогадів і мрій,
Що неповторні як відбитки,
Що під вагою сонних вій
Дають нам сил тікати з клітки.
Нестерпністю відкритих ран
Печуть, не даючи спинитись,
Зганяють із очей туман,
Щоб теплі сни могли наснитись…
Приречене на смерть життя
Шукає сенсу в кожнім слові,
Шукає сильні почуття,
Шукає тих, що йти готові,
Не озираючись, за ним
До вічності, до перемоги,
Крізь чорний непроглядний дим,
Що робить схожими усі дороги…
Твій ледь відчутний, щирий дотик
Я всім єством своїм вбираю,
Твій голос – сильний як наркотик
В думках малює образ раю:
Де кожен день неначе свято,
Де тільки я і лиш з тобою,
Де янголи снують завзято,
Але не кличуть за собою…
А навкруги Середньовіччя,
Болюча зрада від Іуди…
Знайомі мерехтять обличчя,
Сльозяться очі від застуди.
І тільки спогади і мрії
Вертають на земну орбіту
Мільярдами сердець
Зігріту.