За горою великою,
За старечим лісом
Живуть собі небораки,
Вештаються з бісом
І не знають ані втіхи,
Ані суму й горя,
Притулилися до блуду
Тай ночами косять,
Косять-рушать муравоньку,
Чорну як та мука,
Щоб покоси не збирати,
Бо в покосах згуба,
Хто візьме тому не жити,
Не спасе нічого,
Доторкнувся … І не стало,
Порохом додолу
Упаде й розвіє вітер,
Не залишить сліду,
А траву ту серед ночі,
Відьмаки і відьми
Визбирують тай чекають,
Коли місяць повний
Розіллє, у темнім небі
Чарівну дорогу,
Щоби бистрі чудо-коні,
Вогняним копитом
Вибивали іскри-зорі,
Понад тихим світом
Та спустившись попоїли
Чорную мураву,
Бо немає краще їжі,
Іншої немає,
Отак струсом вдарять землю
І підуть по полю,
Від покосу до покосу
Лишать за собою,
У слідах із вогню-жару
Золоті відливки,
Попоївши відлітають,
Щоби нечесть з писком
Налетіла сараною
І в мішки, в мішки все,
Й так до ранку, до світання…
За горою, лісом
Живуть собі небораки
Вештаються з бісом…
ID:
729935
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 22.04.2017 12:06:55
© дата внесення змiн: 22.04.2017 12:06:55
автор: П.БЕРЕЗЕНЬ
Вкажіть причину вашої скарги
|
