|
стоїш на краю моря, вмивають ноги хвилі,
ти віриш, що ти вільний, мов хвиля серед хвиль,
тобі на все начхати, ти радісно щасливий,
і прагнеш ти, крізь відчай, край моря досягти.
вдихаєш те повітря, ти відчуваєш запах –
незвичний, дивний запах солених почуттів,
немов тебе те море цілує, і це правда,
та поцілунок дивний, мов сльози на душі.
про море херувими на небі розмовляють,
їм ангели сказали, що були на землі,
і сонце на світанку всім людям сповіщало,
що ті, хто був на морі, весь рай душі відкрив.
ніщо так грішну душу не може загоїти,
як шум, що йде від моря, що треться об пісок,
і хто лише те море не прагнув зрозуміти?...
всю магію не в силі пізнати і Кусто.
спокійні, ніжні хвилі, і небо теж спокійне,
летить у небі чайка – цариця всіх морів,
зрівнятися із морем, щоб відчай запобігти,
це дар, мабуть, із неба, дарований усім.
24.3.2017
ID:
727190
Рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата надходження: 04.04.2017 17:17:41
© дата внесення змiн: 04.04.2017 17:17:41
автор: Андрійчук Назарій Володимирович
Вкажіть причину вашої скарги
|
