Чорнобривці цвітуть біля школи,
Разом сіяли їх навесні,
Бо хотілось віддячить за щедрість
Цій квітучій і рідній землі.
Хай красуються завжди барвисто,
І чекають метких школярів.
Хай розноситься галас дитячий,
Мов переспів пташиний з садів.
Раннє сонце багрянить пелюстки,
І сріблиться роса на квітках.
Дивна казка з квіткових етюдів
Через роки з’являється в снах.
Квіти пестили ніжно, з сумлінням,
Вклали душу і частку тепла.
Хіба можна цю радість забути,
Коли в душах нуртує весна.
Так, ми вчились рослини любити,
В них вбачали початок життя.
Зрозуміли – прекрасне є вічне,
А потворне – помилка буття.
Чорнобривці – то вчительки ласка,
То наука життя на віки.
Хай доріжка до школи нас манить,
Кличе в юність крізь дні і роки.
Поблукаймо між трав буйноквіття,
Невідомих галявин життя.
Повернімось по стежці до школи,
Щоб сприйняти нові відчуття!
Тут побачимо знов чорнобривці,
Вчителів , і в цю трепетну мить
Зрозумієм, яке все це рідне…
Клумба в квітах майбутнім зорить.
