|
Пролог
Тернистим шляхом йшов Христос на страту,
Благословення посилав на нас.
В Його хресті – гріхи народу.
Він свято ніс його й молився лиш за нас.
Важка дорого в тернях і колючках –
Безмежна чаша болю і туги.
Відкриті рани і душа пекуча,
Чорніші рани чорної землі.
Страждать буде Христос на цій дорозі,
Бо так пророк Ісусу заповів:
«Ті, хто Йому співатиме осанна,
На третій день розіпнуть на хресті.»
І взявши учнів, йде Христос на гору,
Вже наближається страшний кінець.
Страшний той шлях – дорога на Голгофу
Й вінчання Бога в терновий вінець.
Сумніє все: природа, небо, зорі,
А Син Господній молиться в журбі.
Єрусалимські гори вже посходять
І плаче Бог над містом цим в тузі.
І
Вічна зрада
Розкрилось небо, хмари потемніли,
І серед ночі промені блистять.
Це Бог Всевишній посилає Сину
Терпіння чашу, щоб проніс гріх наш.
І молиться Христос в безодні ночі,
Й на землю піт із кров’ю пролива.
І коряться перед престолом очі,
Та Він слова одні лиш промовляв.
- О, Отче мій, подай терпіння сили,
Щоб стид й ганьбу перенести в ці дні.
Подай мені, Владико, хрест і сили,
Аби його зуміти пронести.
На камінь спершись, скорчившись, згорбившись,
Ісус молився до свого Отця.
Тужило все, та небо привідкрилось,
Й подав Господь ту чашу для Христа.
Та вже приходить судная година,
Солдати йдуть із зрадником у сад.
А Син Всевишнього чекає, щоб провини
Людей пронести на своїх плечах.
Підходить Юда, зрадний поцілунок
Христу дарує, бо не знає сам,
Що продає безвинну душу,
Катам людським дає саме Життя.
І тут збулося, що судилось небом:
«Петро злякався і утік з саду…»
Запроданці і зрадники в одежі,
На свій народ накликують біду.
Палали факели, і люд кричав сердитий,
А руки з крові обмивав Пилат.
І замість того, щоб Ісуса відпустити,
Люд засудив: «Розпни Його, Пилат!»
Лилися сльози в матері святої,
Коли Ісуса били батогом.
- О, Мати Божа, це все гріхи мої,
За які терпить нині наш Христос.
Ісуса засудили всі на муку:
«На хрест розп’яти і в вінець вінчать.»
Терпить Учитель цю страшенну муку,
Терпить, щоб збулося писання, як буття.
Народ кругом, а Ти серед майдану
Стоїш знівечений й побитий у журбі
Й вінком терновим – це все гріхи наші,
Тебе жиди вінчають у ці дні.
Терпить Христос, терпить великі болі,
І молиться до Господа в журбі.
В вінку терновім, серце у скорботі,
Приймає хрест свій, як гріхи усіх.
Важкий тягар ще більше притискає
Корону з терня до Його лиця.
А кров з обличчя до землі стікає,
Й лишає слід Господнього лиця.
Дорога… Шлях… І біль у серці.
Цей біль, неначе долі скерцо.
Гора видніється самотня вдалині,
Мов посилає світло у пітьмі.
На тій горі вже скоро підіймуться
Великі і тяженії хрести.
Один із них – це ключ у саме небо,
Бо він дорогу відкрива туди.
Аж тут знесилений Христос до болю
Під тягарем великого хреста:
Упадок перший – вічний у покорі.
Терпіння, муки в Господа і болі –
Усе знесилило Його святі уста.
А Він встає, і йде все далі й далі,
І покидає той Єрусалим,
Який Йому колись співав: «Осанна!»,
А нині під хрестом кричить: «Розпни!»
ІІ
Хрест – падіння
Безмежний болю шлях перед Хрестом відкритий,
На матір свою споглядаючи в журбі.
Душа Марії знов до Бога лине,
І молиться за Сина в самоті.
Іде Христос, іде Він на Голгофу,
Тернистий шлях відкрився перед ним.
Побиті ноги, скроплені кровою,
А очі сповненні великої туги.
Аж тут стрічається Марія з своїм Сином,
Й на Неї дивиться Ісус в тяжкій журбі.
І, мов мечем, прошив біль серце нині,
Найбільше серце чистої Марії,
Бо Син її загине на хресті.
І тут збулося слово Симеона:
«Прошиє душу тобі меч, свята.»
І сталось так за повелінням Божим,
Коли Ісус нестиме хрест в тривозі,
Прошиє серце біль і самота.
Ісус тяжких гріхів хрест Божий
Не може вже нести у страшний час.
Знесилений удруге упада додолу
Під тягарем гріхів, а не хреста.
Та в цій юрбі, що так тиснулась всюди
Знайшлася жінка з хусткою в руці.
Свята Вероніка в сльозах й розпуці
Лице втирає Господу у муці.
А Він за цю любов й бажання
Відбиток свій дарує на платку.
Але, чим дальше, тим все слабне духом
Христос в покорі до Отця свого.
І ллються сльози у жінок у грудях,
Бо так колись заповідав пророк.
Іде Христос, іде Він на Голгофу,
Та чує плач єрусалимських жон.
Бо переповнилися їхні серця болем
І, ніби рвуться вихлюпнутись знов.
Ісус Христос крізь сльози промовляє:
«Не плачте наді мною дорогі,
А ви заплачте самі над собою
І над дітьми своїми в самоті.»
Нести важкий Ісус вже хрест не може,
І третій раз зомлілий упада.
Кати без співчуття його тормосять
І піднімають із землі Христа.
Він вже немає сили підійнятись,
Бо хрест Ісуса тисне до землі.
О, Господи, які страшенні муки
Ти Сину дав, щоб гріх наш відкупив.
Іде Христос в покорі і смиренні,
Голгофа жде і плаче, мов жива.
Бо через дві чи три години темні
Помре Господній Син в її очах.
ІІІ
Розп’ята Любов
Земля чорніша, небо темне, люте,
Кругом Єрусалим та Іудея вся.
Уже Голгофа, останні кроки й муки,
Останні сльози і важкі слова.
Вже близько, вже лишилось мало
Для того, щоб Христа розп’ять.
А Мати Божа терпить все до краплі
І бачить, як її Син помира.
Вбирається вже небо в чорні хмари.
І сонце вже не може споглядать
На муки ці, на тяжкії ці кари,
Які Господній Син терпить в цей час.
Аж тут кати, не гаючи й хвилини,
З присохлих ран здирають одяг весь.
О, який біль терпить Ісус в ці днини,
А ще найбільше – сором від людей…
За всі гріхи пішов Христос на смерть.
Обнажений, стоїть Христос, схиливши
Додолу голову і молиться в журбі.
А з натовпу хтось кинув самовито
Йому платок, щоб обв’язатись міг.
Схилились очі Господа у болях,
На хрест важкий, що на землі лежить.
І до Отця Він молиться в тривозі,
Щоб біль страшний поміг перенести.
І вкляк Христос, цілує хрест з любов’ю,
А серце ниє і кричить до болю.
Ісус лягає на хреста свого,
А руки й ноги корчаться Його.
І відкривається безодня чорна й темна,
Бо ще хвилина, і зійде Христос до пекла,
Щоб визволити праведних мужів.
Вп’ялися цвяхи в руки і у ноги,
А біль важкий переповняє все.
Все тіло в ранах і омите кров’ю,
Велика біль, велика жертва й смерть.
Ти вже висиш, Святий, під небесами.
Між двох розбійників ти мучишся у карі,
А під хрестом побіля ніг твоїх святих
Клянчать Іван і Мати ця єдина.
Найкраща мати для свойого Сина,
Марія Діва – матінка Твоя.
Ридає мати під хрестом з Іваном,
А Син Всевишнього до неї промовля:
«Маріє, це є син Іван твій,
Іване – мати це твоя.»
Цими словами передав за матір
Не лиш Івану, але й нам усім.
Щоби опікувалась Пречиста Мати
Усіми нами, що є на землі.
І так в скорботі Господь помирає
Серед розбійників на грішній цій землі.
А на хресті таблицю прибивають:
«Це цар юдейський – Ісус Назарянин.»
Між двох розбійників свята людина гине,
Та один з них до нього промовля:
«Прости гріхи мої, о Боже милий,
Бо грішний я, а Ти – душа свята.»
«Сьогодні будеш ти зі мною в раю» -
Таке Ісус розбійнику сказав.
Скорився він і попросив пощади
У Сина Божого за всі гріхи свої.
Та Бог і тут не покида людину,
І молиться за кожну їх провину.
В отця свого він молиться в журбі:
«Прости їм, Отче, гріх цей превеликий,
Бо ті не відали, що коїли й робили,
Прости їх, Отче, бідні бо вони…»
У страшних муках на хресті вмирає
Господній Син, до неба промовля:
«У Твої руки дух свій передати
О, Отче мій, готовий зараз Я!..»
Помер Господь… Земля вся затряслася
І по всім світі стала темнота,
А з неба грім гримів, як дух проклятий…
На три години стала темнота.
Тріслося все і вихором гуділо,
Голгофа плакала й котила сліз потік.
І лиш тоді кати всі зрозуміли:
«Помер сьогодні справді Божий Син!»
Земля тряслася вічним землетрусом,
Тужило небо і Вселенна вся.
Тікали люди і губились душі,
І тільки матір під хрестом була.
IV
Похорон Учителя
Помер Господь… Дорога почорніла…
Крізь темряву на грішній цій землі
Виднівся хрест Господньої людини,
Виднілось сяйво Боже в далині.
Минулась ніч, як довга вічна мука.
Марія з Йосифом прибули хоронить…
І Магдалина, і Іван у тузі
Із вчителем проститися прийшли.
Господнє тіло в плащаницю завивають,
Кладуть до гробу тіло, укривають,
І плаче мати, і усі ридають…
І каменем гробницю затуляють.
Помер Ісус, але забрав з собою
Гріхи народу і людей усіх.
Але воскресне, бо писалось Богом,
Що лиш три дні ви будете в журбі.
Лежить Господнє тіло у гробниці
Загорнуте в пахучій плащаниці.
В жалобі вся природа, темний сад,
Світила, зорі, сонце, небеса.
Земля, що вчора корчилась від болю,
Сьогодні тужить за Творцем своїм.
Заплакала за Господом Голгофа…
Затихло все… Помер Творець Землі…
Епілог
Пройшов Ісус цей шлях – дорогу хресну,
І переніс всі муки на собі.
Терпів всі болі, а своєю смертю
Підніс із аду душі всі святі.
О, Боже мій, Ти взяв гріхи народу.
Очистив кров’ю ти своєю до кінця
Всі душі наші, а Твою дорогу
Для себе взяли, як святе буття.
Прости провини нам, о Боже, я благаю,
Своєю кров’ю нас всіх освяти.
Ти йшов туди, ішов на свою страту,
Й в душі вже більш не має пустоти.
Забрав з собою болі і страждання,
Забрав гріхи, провини наші всі.
Безсмертні душі залишив на пам'ять,
Та воскресіння Твого ждемо ми.
© Тетяна Гриндула 2008 р.
ID:
721845
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 06.03.2017 00:00:42
© дата внесення змiн: 06.03.2017 00:00:42
автор: Гриндула Тетяна
Вкажіть причину вашої скарги
|
