Коли її побачив, втратив мову,
Попід ногами захитався світ,
А трепет не давав вести розмову,
Злетіли душі в неземний політ!
Їм засвітився ореол у сяйві —
Таке буває раз на сотню літ!
Слова були тут недоречні, зайві,
Зривалися в космічний зореліт!
Дививсь проникливо на неї, пильно,
Вона втопилася в його очах...
На серці стало мило так, прихильно,
Відчув тепло у себе на плечах.
Їм літаки кружляли в піднебессі,
І доля вабила: то там, то тут...
Десь кораблі стрічалися на плесі,
Бо в кожного життєвий свій маршрут!
2012