|
Все ушли, и никто не вернулся
Все ушли, и никто не вернулся,
Только, верный обету любви,
Мой последний, лишь ты оглянулся,
Чтоб увидеть все небо в крови.
Дом был проклят, и проклято дело,
Тщетно песня звенела нежней,
И глаза я поднять не посмела
Перед страшной судьбою своей.
Осквернили пречистое слово,
Растоптали священный глагол,
Чтоб с сиделками тридцать седьмого
Мыла я окровавленный пол.
Разлучили с единственным сыном,
В казематах пытали друзей,
Окружили невидимым тыном
Крепко слаженной слежки своей.
Наградили меня немотою,
На весь мир окаянно кляня,
Окормили меня клеветою,
Опоили отравой меня.
И, до самого края доведши,
Почему-то оставили там.
Любо мне, городской сумасшедшей,
По предсмертным бродить площадям.
Всі пішли і ніхто більше не повернувся
Всі пішли і ніхто більше не повернувся,
Тільки той, хто коханню обітницю дав.
Мій останній і вірний, лиш ти оглянувся,
Щоб побачити небо кривавих заграв.
Був будинок цей проклятий й прокляте діло,
Марно пісня бриніла ніжніш, чим завжди.
Перед долею очі піднять не посміла,
Бо жахлива вона в ореолі біди.
Осквернили безжально пречистеє слово,
Розтоптали священні закони Творця,
Щоб тоді, в тридцять сьомому, мили безмовно
Закривавлений діл доглядальниці й я.
Розлучили мене із однісіньким сином,
Катували у камерах друзів моїх.
Оточили навколо невидимим тином
Міцно злагоджених надзираннів своїх.
Нагороджену щедро мене німотою,
Дорікали, як прокляту, на увесь світ.
Обкормили наклепом мене й гіркотою,
Обпоїли отрутою — серце, як лід.
І до самого краю довівши насильно,
Залишили чомусь мене там без сумлінь.
Мені любо і гарно, міській божевільній,
По предсмертним вже площам блукати самій.
ID:
706414
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 13.12.2016 23:14:53
© дата внесення змiн: 13.12.2016 23:31:09
автор: Радченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
