«Я не здатний жити в інших широтах
Я нанизаний на холод, як гусак на рожен…»
(Йосип Бродський)
А я теж не здатний
Жити в інших широтах:
Сонячних і гарячих.
Туман і мокряк ірландський
Так в’їлися в моє тіло,
Що сам я став білим
Від бороди до глибин душі,
До її найзаплутаніших лабіринтів
З вапняку – біломурованих.
Я так звик:
Якщо море – то конче холодне,
Якщо берег – то конче вітряний,
Якщо вересень – то конче пустка
Вересова – а під ногами торфовище,
А під торфовищем сплять королі,
А дощ з неба завісою,
А роса сріблястим намистом
Холодним, як вістря стріл,
Якщо вітер – то конче колючий
І все в обличчя зоране зорями,
Холодними, як все тут
На острові зеленому озерному.
Якщо жовтень – то конче туман
Там, між листям кленів,
Там, за доторком до кори явора,
Там за пальцями ясена.
Там.
Де море гойдає човен,
Де хочеться в кам’яну хату
До жаркої ірландської пічки,
Де запах картоплі печеної
І кожен кухоль з дерева різаний
Пахне старезним віскі.
Там – де холодно.
Там – де осінь.
Це так бентежно - заглянути в глибокі холодні біломуровані лабіринти, почути вдалині затухаючі звуки кроків мудрого чарівника, що спішить на голос живого срібла зірок
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"до самих її заплутаних": слово "самих" і відповідно ціла фраза можуть розумітися двояко: і "до найзаплутаніших лабіринтів", і просто "аж до її ( душі ) заплутаних лабіринтів". цьому другому прочитанню слід віддати перевагу, а перше – виключити
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00