І таємничий він, і добре знаний,
В історії країни має власний шлях,
Поет, прозаїк – це Іван Багряний,
Його ім’я відоме у світах.
Борець за України кращу долю,
За рідну мову, рідну сторону,
За прагнення для українців волі,
Він пережив тортуру не одну.
«Бендерівець», його так називали,
Бо мав він політичний погляд свій,
Щоб Україна власну гідність мала,
Творив супротив владі чималий.
Занепокоєний буттям свого народу,
Прямолінійний і різкий в словах,
За що і засланий подалі був до Сходу
«Набратись розуму» в ГУЛАГУ таборах.
Хотіли дух зламать, плювали в душу,
Цькували до останнього митця...
« Усе це витримувати мушу. Мушу!» -
Зціпивши зуби, терпить до кінця.
НКВД застінки не зламали
Дух, волю і любов до рідної землі.
Залишився для нас він нездоланним,
Стерпівши і тортури, і жалі.
Хтось запитає: «Що ж зробив такого?».
Та хто так право дав казати?
Він є в історії як охоронець мови,
Всього вкраїнського, що треба зберігати:
Людського права мислити і жити,
Щасливим бути в рідній стороні,
І думати, й одверто говорити,
Не плазувати, як раби німі.
Листівки, коломийки, вірші, проза -
Ось скарб, який залишив для людей,
Щоб зберегти культуру українську.
Багато мав він різних ще ідей…
Сумний вигнанець з рідної країни,
Хоч Україну в кожнім слові захищав,
Не знаючи спокою ані днини,
В її майбутнє сили він вкладав.
Іван Багряний відав про що пише,
Виходить, знав, що прийде його час -
Повернеться до рідної Вітчизни
В своїй поезії, у прозі, у піснях.
І з міліонами братів й сестер з Європи,
З Сибіру лютого і тих концтаборів,
Повернеться у вільну Україну.
Він вірив в це, так Бог йому велів!
І от тепер його рядками вже пишеться історія нова:
«МИ Є. БУЛИ. І БУДЕМ МИ.
Й ВІТЧИЗНА НАША З НАМИ!» -
Звучать у Вічності прості його слова.
дякую за оцінку 
