«Де ти? Куди ти поїхала?
Може, моя в тім вина.
Грюкає вікнами віхола
…Ніжна, кохана, сумна
Де, за якою дорогою
Зникли сліди твоїх ніг?
Я поріднився з тривогою…
Сиплеться, падає сніг.
Станція. Вогники світяться
Зник в хуртовині трамвай.
Помах багряної китиці
М’яко, з докором: «Прощай!»
…Тугою пісня навіяна
Сутінки. Сині сніги…
Де, на які ти, омріяна,
Стала тепер береги?»
