"Він з мого зоряного неба..."
З листа Варвари Рєпніноі до Ш. Ейнара
Напередодні Щедрого Вечора янголи радилися, куди цьогоріч кинути одну з найбільших Іскор Божих.
Нечасто обдаровують ними людей. Лише тоді, коли треба рятувати якийсь народ від загибелі
Така Іскра, потрапивши в серце людини, запалить його вогнем Великоі Любові, обдарує небаченим талантом, а головне, - зробить людину провідником, зв'язківцем між Богом - Творцем та світом людей.
Давно янголів непокоіла доля красивоі, але згорьованоі землі та народу, що жив на іі терені. Допомогти б ім упевнитися в свой силі, пробудити свідомість, дати надію на майбутнє!
Рішення було одностайним. І під час святкового засівання Землі Іскрами Божими найбільша полетіла в Украіну - " у те найкращеє село".
Вона влучила в маленького хлопчика, якого ще ніхто не бачив, навіть матуся, бо носила ще його під серцем.
Іскра пронизала серце хлопчика, немов стріла, і полетіла в небо, тягнучи за собою тонкий промінь, мов нитку, який міцно прикріпився до немовляти.
Його доля таким чином була вирішена, і змінити вже не можна було нічого.
Хлопчик народився 9 березня 1814 року.
Усі бачили, що це дитина незвичайна, та хто ж міг уявити, що стане він видатним художником - майстром пензля і Слова, Кобзарем украінського народу.
Що могло чекати на сина кріпака - селянина, підлітка - сироту без копійки за душею та п'яницями - дяками перед очима?!
Якби не та Зірка, яка підносила його над брудом життя, не давала йому загрузнути в трясовині безрадісних буднів, гнала його шукати то стовпів, що підпирають небо, то вчителя - маляра, а пізніше - Правду, Любов, Красу.
Вона давла можливість бачити життя людей із небесноі висоти, чого не було дано нікому із смертних.
Але й засліплювала, не даючи побачити звичайних буденних речей. Вона робила
його близьким людям й водночас далеким. Бо він завжди відчував свій зв'язок з нею - єдиним незрадливим другом.
Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі тобою...
