Коли чую твій голос, здіймаються крила,
Примикаю до зграї дзвінких солов’їв,
На шматки розлітається кам’яна брила,
Що свій якір пустила у груди мої.
Коли бачу твій погляд крізь товщу обширу,
Грає флейта мелодію віри в дива,
Виривається серце із жалю-ясиру
І біжить-жебонить в жилах віра жива.
Коли чую биття твого серця в своєму,
Як лягає зерном твоє слово в душі –
То вона набира свого піку об’єму.
І стікають чуття у рядочки віршів.
Суть, безусловно, доступна и ясна. Но я как-то ее пропустила, наслаждаясь красивой литературной речью и искренностью эмоций, пронизавшей строки. Спасибо. Красиво.