Життя не пишеться в VK,
Ні в Однокласниках, ні в Twitter,
То є суцільна мережа,
І більшість лиш цьому не вірить.
Закресливши життя межу,
Ми поринаємо в буквальність,
Без емоційну й не живу,
Сумну завзяту віртуальність.
Скидаєм фото і живем,
Чикаючи на дивні лайки,
І коментів також ми ждем,
Слова короткі, фігуральні.
І так проходить все життя,
Все у екранів телефонів,
Комп’ютерів чи тих смартфонів,
Ми не полишимо лишень.
Ре постимо усі новини,
І так минають дні, години,
Хвилини й миті у житті,
Котрі приводять в нікуди.
Й залишать слід той невагомий,
На стінах певно ні для кого,
Із безліччю потрібних слів,
Котрі сказати не зумів.
А лиш писав, а хтось ре постив,
Й здавалось би що все так просто,
Та пишучи вкладає душу,
А не подібність почуттів.
Життя не пишеться в VK,
Ні в однокласниках, ні в Twitter,
Воно біжить так швидкома,
Та мало хто все це б помітив.
І оцінив усе ось це,
Адже жорстока ця реальність,
Online для більшості це все,
Це як наркотик, не буквальність.
А.А. Отченко 20.11.15 р.
ID:
622710
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 21.11.2015 02:11:55
© дата внесення змiн: 13.12.2016 18:15:04
автор: Андрій Анатолійович Отченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
