Стягує вітер самотності хмари
До холодного серця, що вже не озветься.
Дзвонів примарних ледь чутно удари –
Сповідь землі от-от розпочнеться.
Пусткою стала в часи невеселі,
Даремно чекала нового месію.
Навіть щури покидали оселі –
Втратили віру, забракло надії.
Тривожні думки обіймають щоночі,
Майбутнє гойдає забуту колиску.
Підступний туман завойовує очі.
Коритись не треба. Світанок вже близько.
