зима...
іней у пасмах волосся,
губи, як вікна, у скотчі,
а тобі так хотілось вина!
десь на денці схололого бару
в темній пляшці
"французька вдова"...
вже так пізно, щоб докричатись,
лише шепотом босих ніг-
ми з тобою умієм прощатись
без тепла!-
із вітальні маршрут за поріг...
твоїх доторків випита хіть
ще за місяць до першої зустрічі,
ще у неводах тисячоліть,
що чекав на запльованій кухні я,
де навчився без тебе снідати-
тости з джемом, дешевий коньяк-
щось не так?
у обіднє вписав меню:
ціанід, а на друге- миш'як...
головне зрозумів: не кричати,
коли змушує час відпускати,
коли в мороці дня у кімнаті
чорна діра...
така довга полярна ніч,
завірюхою пасма з пліч,
що зі мною уже віч-на-віч,
я навчився без тебе вечеряти,
але, нині я буду відвертим,
у вікно виглядаю уперто
до темна...
у самотній до стону вітальні
щодня на краєчку стола
два келихи твого вина...