Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!
Ліна Костенко
А ви знаєте - так-так, знаєте? - що в кожної людини є крила?
В одних вони стандартно янгольські, а, може, пташині - з білого, а чи чорного, а чи ще якого барвного пір'я. М'які і гладенькі. Вони пахнуть затишком, домом і подушками. Вони шурхотять на вітрі: пронизливо, різко, майже співаючи, а, може, тихо й безшумно, немов совині. Вони промокають під нежданим дощем, перестають служити і покидають свого хазяїна на шаленій висоті, не лишаючи йому іншого вибору, окрім розбитися. Вони зостаються абсолютно сухими під водою. Вони здатні підняти в небо: одні до незнаних висот, над хмари, а чи навіть на орбіти планет, інші - не вище дощаної огорожі. Вони - звичні.
В інших - цікавіші.
Крила з пергаменту і металу, каменю і скла, листя і сонячного світла...
Он бачиш - іде дівчина з крилами метелика? Найменший необережний доторк - лусочки невагомим пилком осиплються долі - і вона ніколи - чи майже ніколи - не зможе вже злетіти. Найслабший ривок - і крила роздеруться кольоровими клаптями і затріпотять на вітрі ні до чого не здатними ганчірками. Будь-який випадковий спалах вогню - і вони згорять, яскравим полум'ям освітивши все довкола та її саму, вбравши на мить в ясний ореол, щоб погаснути і зникнути. Назавжди.
Крила з листу - не найкращий варіант. Жарти - раз-по-раз їх втрачати? Один плюс: завше можна відростити. Та ще на них - в кого частіше, в кого рідше, а в кого і взагалі ніколи - з'являються квіти. Яскраві й не дуже, і зовсім тьмяні, непомітні. Тільки от хлопчину - там на даху, бачиш? - з тополиними крилами це не радує. Його цвіт - суцільні проблеми для інших. Його цвіт - не потрібний.
Він за-ва-жа-є.
Он розкинула шкірясті рудуваті перетинки жінка. Побіля фольцвагена в дорогому костюмі. Так, так, он та з телефоном. Її кажанячі крила багатьох лякають. Про неї складають легенди та байки. Її вважають відьмою, безстрашною, "залізною леді". І тільки найближчі знають, які ті крила теплі й беззахисні - порвати їх не важче за пергамент.
А он там чоловік зі сталевим пір'ям. Та й чи пір'ям? Смертоносні леза так просто сплутати з легким пухом. Хороші для захисту, тільки до польоту не здатні.
А там - диви які красиві! Блискотять, міняться... Пава - не людина! Тільки от за красивою обгорткою - куряча душа.
Є крила обтріпані, порвані, зотлілі, вкриті буруватими розводами чи то крові, чи то вишневого соку та рудими плямами іржі. Так, що й не розбереш, чим вони були раніше.
Є крила лискучі й нові (цікаво, чи користувалася ними хоча би раз?).
Крила звичні - і крила геть незвичайні.
Крила потрібні - і ні до чого не придатні.
Крила різні.
У тебе крила - немов вітраж. Легкі, невагомі на вигляд, вони сяють на сонці самоцвітами, відкидаючи на всіх довкола - та й на тебе також - веселкові плями, роблячи навіть найпохмуріший у чиємусь житті день трішечки яскравішим. Вони тішать око і звеселяють душу. Вони - прекрасні.
Тільки знаєш у чому твоя біда?
Ти-не-по-ле-тиш.
Вітражні крила ніколи - ніколи! - не піднімуть тебе в небо.
Бо ж лише ти знаєш, наскільки вони важкі.
І як легко їх розбити на друзки.
Ні до чого.
От тільки ти, як дурень, продовжуєш їх берегти.
Бо ж, хто б тобі і що не говорив - не буває непотрібних крил.
А ще є підрізані крила. Ви знаєте, Акварелько, що домашній птиці часто підрізують (вкорочують) пір"я на крилах, щоб не полетіли з двору? Здебільшого підрізують симетрично, але окремі продвинуті господарі роблять це лише на одному крилі. Бідна птаха з останніх сил рветься в політ, та, крутонувши віраж, плюхається на місце старту... І ніяк не зрозуміє причини невдачі...
Вам високого польоту і успішних дозаправок у повітрі
Marika відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Знаю, на жаль, і навіть зустрічала таких людей. Образливо, що іноді крила обрізають найрідніші та ще й з благих намірів. А виходить... Нікому не побажаю мати близьких з підрізаними крилами, чи, того більше, самому бути таким. А крила відростити заново іноді ой як важко...
