Він наполегливо тримався якнайдалі,
Від її чар, вони його лякали.
Її волосся і її обличчя,-
Йому у пам'ять врізались навічно.
Вона у снах завжди йому з'являлась.
Сиділа поруч і чомусь сміялась.
Вона, як ангел у людському тілі.
Але він так боявся її сили.
І кожний раз в ночі він прокидався.
На жаль той образ знов кудись ховався.
Та він до ранку пив холодну каву.
І розумів, вона лише в уяві.
Вона прийшла неначе с потойбіччя.
Він кожний раз чув, голос її кличе.
І він летів до неї, мов на крилах,
Але залишитись назавжди був не в силах.
Він весь цей час благав його зцілити,
Від перевтоми й небажання жити.
Але вона незмінно поверталась.
Вона любила? Ні, вона знущалась...
