Найперше в багатьох людей це слово,
Промовлене у їхньому житті,
Пізніше будуть в них і ті, й не ті,
Та це набрало статус головного.
Його ми вимовляли у плачу,
Коли чекали допомоги, раптом,
І бігла мама, а за нею татко,
Яким усе, здавалось, по плечу.
І в радості це слово промовляли,
І тугу розганяли тільки ним,
І, не важливо скільки літ і зим,
Від роду нам багато, а чи мало...
Ви здогадались мова йде про що,
Бо слово це в житті найголовніше,
У нього є своя довічна ніша
І біль ятрить, пуста вона якщо.
У нім уся життєва наша гамма
І вся палітра кольорів у нім,
Собою зігріває кожен дім...
Це, найтепліше в світі, слово МАМА.
Добрий, лагідний вірш про найдорожче... І так в тему!
Любонько, тисячу раз перепрошую, бо вмішуюсь в святеє святих... 5-ий рядочок від кінця – погляньте на нього ще раз. Сильна думка, а ніби недосказана...
Може, щось в такому дусі:
"що вічним болем сповниться... якщо..." Пробачте...
Зі святом Вас!
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00