В напівпорожній аудиторії пахло олією, скипидаром і пилом. Хтось би сказав, що аромат тут як в лікарні. Проте вона вже давно навчилися вирізняти цей специфічний гіркувато-пряний запах з-поміж інших. Чи подобався він їй? Алька гірко всміхнулася. Колись цей запах означав для неї свободу. Тепер... Тепер це були звичні сірі, не зважаючи на барвистість фарб на палітрі, дні, ночі, що зливалися в одну в постійній відчайдушній спробі наздогнати непокірний час, безконечні постановки і пленери, що не приносили вже тої первозданної радості божества, що творить новий світ з нічого, бо й сам світ виходив сірим і мертвим.
Бездушним.
От і зараз - картина, що виринала з-під її рук була звично посередньою. Анатомічно, наче й правильною, та й композиція непогана, але чогось не вистачає. Чогось... до біса не вистачає! Алька зробила ще декілька мазків, тоді плюнула і відкинула пензля. Глухо стукнувши, той покотився підлогою, заплямлюючи багатостраждальний паркет олією.
- Не виходить? - чорнявий натурщик з майже ассирійським профілем - навіть невеличка кучерява, як і волосся, борідка присутня, - зісковзнув зі старого покривала барви вицвілого граната і зацікавлено глянув на планшет. Секунду постояв, вивчаючи роботу, тоді врешті відвів погляд і запитав:
- Ну, і що тобі знову не подобається?
Алька декілька разів відкрила і закрила рота, підбираючи слова і врешті випалила:
- Все!
Хлопець різко здвигнув плечима - чи то знервовано, чи то просто з нерозумінням. Змірив дівчину оцінюючим поглядом:
- Тобто сьогодні ти вже малювати не будеш? - і взявся стягувати давно обридлу тогу.
- Буду, але... - Алька зам'ялася. Що але? До неї раптом повернеться те п'янке почуття свободи, ті крила за спиною, вона враз все виправить і напише шедевр? На що вона надіється?
- Коротше, я піду куплю щось перегризти, - він стояв в одних боксерках і невдоволено розглядав вишневу пляму на джинсах. - Це останні, до речі.
- Пробач, - зовсім не вибачливим тоном буркнула Алька. Скоріше звинувачуючим.
І коли це вона встигла їх забруднити?
Хлопець зітхнув і взявся натягувати зіпсутий одяг. Алька зачаровано слідкувала, як на смуглявих плечах перекочуються м'язи.
Це почалось рівно тиждень тому. Алька тоді не встигала. Легковажний "загул" завершився зовсім нелегковажними проблемами, що грозили перетворитися в незарах і виліт з академії. І якщо етюди з натюрмортами вона принаймні могла передерти з фоток або чужих робіт, то з постановкою у грецькому стилі була справжнісінька запара. Викладач - пристарілий і буркотливий вусатий чолов'яга затявся - доки не буде роботи, намальованої з натури, тут, в академії, під його пильним наглядом, оцінки їй не бачити. Всіх своїх друзів-родичів-знайомих Алька встигла розлякати ще на першому курсі, а випадкові жертви, як на зло, відчували щось неладне в її палаючому божевільним фанатизмом погляді. Тож коли дівчина вже зовсім зневірилася знайти модель і змирилася з думкою, що їй таки доведеться забрати документи, в її житті раптом з'явився Макс. Студент театрального, актор місцевого театру і, за сумісництвом, постійний натурщик академії.
Не те що хлопець раптом ні з того, ні з сього вирішив допомогти незнайомці, ні. Просто з-за кордону на два тижні приїжджали його батьки, що вже три роки безуспішно намагалися затягнути непутящого синочка до себе. А оскільки толкових заперечень у Макса не залишилося, спроба могла стати цілком успішною. І тоді у хлопця визрів план.
Алька зітхнула, виринаючи зі спогадів. Ось уже тиждень вона слухняно грала роль закоханої по вуха особи, Макс натомість позував їй по вечорах. Угода, всього лиш. І умови тільки дві: Альчина - що вистава обмежиться поцілунками та сюсюканням і Максова - їхні "стосунки" завершаться рівно через тиждень, з від'їздом батьків.
Тепер вона вже й сама не була певна - чи так вже й хоче порвати ці дивні взаємини? З Максом було... легко. Якось так по-дитячому легко, коли між вами немає ще ні зобов'язань, ні яких-небудь інших ниточок, що пов'язують, беруть у полон, не дають вільно дихати... З ним просто хотілося бути. Безпричинно. Годинами стриміти в душних аудиторіях, змальовуючи кожну рисочку, вдавати - та чи вдавати? - безмежно закоханих на людях, вимурзувати одне одного морозивом і слідкувати за його грою на сцені з першого ряду...
З ним було добре.
Тому то вона так відчайдушно прагнула відтворити на полотні, доки ще не пізно, того Макса - не мертвий і сірий привид - а справжнього його. Живого. І вперше наскільки злилася, що нічогісінько не виходить. Тому-то і попросила сьогодні ключ від майстерні і дозволу залишитися. Тому то й була наскільки невдоволена собою.
Хлопець повернувся, коли Алька саме задумливо крутила в руках пензля, підправляючи глибокі складки на тканині.
- Мрієш? - вирвав дівчину із роздумів його голос. Коли вона підвела голову неї вже летів гамбургер. - Лови!
- Прокляття! - з несподіванки та вкотре впустила нещасний пензлик і той хляпнувся просто на світлі капрі, залишаючи лискучу пляму. - Чорт би тебе побрав, Максе!
- Кров за кров! - весело зареготав той і кинувся навтікача, на ходу відкушуючи від свого гамбургера. Алька не стала тратити час на пошук клятого пензля, а просто пацнула рукою по палітрі, вимурзуючи пальці і долоню в олії і рвонула слідом. Десь на третьому колі, точніше зигзагу серед мольбертів, статуй і бюстів її нога раптом за щось зачепилася і дівчина з зойком полетіла вперед. Макс з розвороту кинувся її ловити проте не встигав, не встигав, не встигав і...
- Ауч, - хлопець скривився і злизнув язиком крапельку яскраво-червоної крові з розбитої губи, коли грохіт, що його здійняла своїм падінням Алька, трохи стих. Вони сиділи серед купи мольбертів і дівчина з кожною миттю все більше розуміла, наскільки сильно болить щелепа. Та й не дивно - так гримнутися! Зар-раза, а в житті все зовсім не те, що у фільмах!
- Зуби, - простогнала Алька, - цікаво, чи вони ще цілі?
Макс єхидно всміхнувся:
- Хочеш перевірю? - і, перш ніж та встигла що небудь відповісти, нахилився вперед, скориставшись її розгубленістю швидко провів язиком по зубах і спритно відхилися, уникаючи штурхана.
За ці дні вона вже звикла до його витівок і сприймала їх звично жартівливо: загрався. Проте на цей раз все було інакше. Можливо через металевий післясмак крові на устах, можливо через хулігансько-мстивий настрій через зіпсовану одіж, а може... через те, що цей вечір в них останній?.. Так чи інакше, але замість того, щоби звично підколоти хлопця, вона раптом подалася вперед і поцілувала - вже по-справжньому. А він відповів.
Коли руки Макса проникли під сорочку і розщібнули тугі петельки ліфчика, Алька лише кинула погляд з-під вій, під'юджуючи і взялася стягувати з нього футболку. Хлопець охоче їй в цьому допоміг. Якось спонтанно вслід за нею полетіла сорочка, легенько клацнув "язичок" застібки на поясі, коротко вжикнула блискавка джинсів...
Останні промені багряного позахідного сонця вихопили в просторій аудиторії два переплетені силуети.
Ти порушила умову угоди, яку сама й поставила, - промурмотів Макс, між словами легенько покусуючи Альчину губу.
- Правда? - дівчина перехопила ініціативу, і на мить діткнулася до його губ, смакуючи кислувато-гострий присмак мак-дональсівських гамбургерів і пряно-солонуватий - крові. - Так може і ти порушиш свою?
Мигдалеподібні очі лукаво зблиснули:
- Я вірний своїм принципам. Флінг і нічого більше.
Алька всміхнулася - єхидно і трішечки хижо. Провела вимурзаним у фарбі пальцем по його щоці, залишаючи карміновий слід:
- Он як?.. Ну та чорт із ним! Термін нашої угоди ще не закінчився! - вона раптом брикнулася, викручуючись з-під чоловічого тіла і вмостилася так, що Максові бедра опинилися поміж її ніг. - Цур, я зверху, - розреготалася, виводячи на його животі вигадливі візерунки.
- Ах так? - той вмить звівся на лікті, другою рукою згрібаючи Альку в оберемок і ривком підтягуючи до себе. Їхні очі опинилися близько-близько. Дівчині перехопило дихання. А наступної миті спритні пальці побігли по спині вниз, змушуючи її мимоволі затремтіти. Язик, дражнячись, обвів контур губ,руки ж помандрували далі, спустилися небезпечно низько, від чого в Альки по нервах наче пробігли легенькі електричні розряди, а внизу живота зробилося нестерпимо гаряче і млосно. Вона інстинктивно подалася вперед, обхопила руками Макса за плечі, майже впиваючись в нього нігтями. Покусувала його за мочку вуха, цілувала, вже не ніжно, як раніше, а жорстко, до синців лице, шию, груди, відчайдушно, шалено. Його ласки теж стали грубшими, злішими, нетерплячішими, проте він все не спішив - то прихоплював пальцями її соски і пестив, м'яв, стискав майже до болю, то враз кидався вниз і гладив внутрішню сторону стегон, то захоплював сухими гарячими вустами ключиці і груди. Алька прикушувала губу, намагаючись стримати стогін, що луною розносився напівпорожнім приміщенням, звивалася, дряпалася, припадала до його губ, перебирала темні кучері, мурзаючи їх фарбою, пучками торкалася лопаток, живота, шепотіла щось недоладне та безглузде. А потім жага накрила їх повністю і вона вже й не пам'ятала нічого до пуття: скрики, доторки, жар чужого тіла, що раптом стало частиною власного...
Вони лежали просто на підлозі майстерні і куталися в червоне покривало, що раніше слугувало фоном для постановок, а тепер, невідомо як, стало їхньою ковдрою. Голова Альки зручно покоїлася в Макса на плечі. Русі вії тремтіли, так і прагнучи заплющитись.
- Ма-аксе, - протягнула дівчина і потерлася об його щоку головою, наче велика кішка.
- А?.. - ні сил, ні бажання говорити вже не зосталося.
- Завтра я змушу тебе збрити цю кляту бороду, - прошепотіла вона віддихуючись, та щасливо всміхаючись. - Цілуватись заважає.
- Завтра не буде, - стомлено мовив Макс і в очах його застрибали бісики.
Алька ж відповіла йому лукавим поглядом.
А потім вони заснули серед мольбертів, пензлів і тюбиків з фарбою, голі-голісінькі, ледь прикриті гранатовим, поточеним міллю покривалом. І якби хтось зараз тихенько зайшов і глянув на їхні кумедно переплетені тіла ,то сказав би, що це була найкраща постановка. Але натомість прийшов ранок.
А згодом, коли строгий вусатий викладач, хмурячись і тикаючи вузлуватим, старечим пальцем в ґанджі на її роботі розпинався про світлотінь, основи анатомії і незавершеність, вона посміхалася. Ховала шию зі слідами вчорашніх цілунків за червоною шаллю, а руки вкриті різнобарвними плямами - в рукавах кофти і посміхалася, немов ідіотка.
Завтра не буде. І секс, і цілунки, і ласки, то легкі, ніжні, а то зовсім інші, відділені від звіриної грубості тонкою межею "майже", як і ніч - ілюзорна, примарно-ірреальна, - закінчилися, розчиняючись разом з ним та світанком. Але...
Широкі, сміливі мазки пензля розітнули незайману білизну полотна. Алька оцінююче зиркнула, на мить заплющила очі, глибоко зітхнула...
Через декілька годин на полотні розквітав - справжніми живими барвами! - урбаністичний світанок. Позолочені м'яким золотистим світлом теракотові фасади будинків: витончені віконні прорізи, ліплені фронтони та аттики, білий руст по цоколях; сизо-багряна бруківка та сірий асфальт внизу; темні тіні ліхтарів - примарні, невагомі і... напівпрозора, мерехтлива фігура в далині. Ось-ось ступить крок і розчиниться, зникне в легкому тремтінні ранкового видива.
- Експресивно, - викладач зацікавлено схилив голову, - і досить - досить! - достойно. Як назвете?
Алька не роздумувала:
- "Повернена свобода" - і засміялася.
Нехай у душі й легенько щемило від світлого суму, причина якому - дивний і легковажний натурщик, навіть якщо так - за відчуття крил за спиною це була достойна ціна.
ID:
570423
Рубрика: Проза
дата надходження: 29.03.2015 23:00:58
© дата внесення змiн: 25.10.2015 14:05:02
автор: Marika
Вкажіть причину вашої скарги
|
