І ось тобі пишу листа,
Надіючись так на майбутнє,
І в ньому я лиш розповім,
Життя змінилося відчутно.
Надіючись що глянеш ти,
Читатимеш мої рядки,
Й побачиш те що бачу я,
Та ти не віриш в те життя.
Ти не бажаєш щастя сину,
Й не віриш ти в щасливу днину,
Зневірившись ти у мені,
Руйнуєш все що є в житті.
І плани ті що будували,
Й сім’ю яку оберігали,
Ростили разом малюка
Кохаючи його щодня.
Даруючи свою увагу,
Йому давали перевагу,
У повноцінності сім’ї,
Де були разом кожні дні.
І син лиш бачив це життя,
У нього була ця сім’я,
І радощі бажання нові,
Рости в сім’ї це так чудово.
А що на даний час він має?
За що його життя карає?
Він лиш одне завжди бажає,
Чого у нього вже не має.
Із часом він так запитає…
А тато де? Й чому не має?
І що б йому ти не сказала,
Та правда є в житті одна…
Що батько рідний є на світі,
Лиш поруч так його нема.
І засумує син від тоді,
Коли побачить те що є,
Радіють діточки з батьками,
А він без батька так живе.
Із сумом цим, я лист закінчу,
З сльозами гірко на душі,
Адже зростали ми з батьками,
А сину важко кожні дні.
А.А. Отченко