Покинута, забута, розбита....
Я лиш одна на самотi
Думки моi зi мною
Так гiрко шепчуть у душi,
Що ти одна, ти на самотi.
Болить душа, палаэ серце
По щоках течуть пекучi сльози,
Твоi слова так глибоко
Закарбувались у душi моiй.
Твоi слова... Такi солодкi...
Вони колись були...
Та враз немов, дрiбнi осколки
Так глибоко встромились в серце
Ще мить, ще подих, а я жива,
Та скоро, воно прошепоче
Зупинись безумна, досить,
Досить жити, ти - одна,
Ти на самотi...
Iз серця гiрко ллэться кров
Осколко глибоко заркабувались
Навiки у душi моiй...
Немаэ змiсту жити
Серце вже нерухоме,
Воно не б'эться бiльше,
А лиш стогне вiд болю
Воно не хоче жити,
Втомилося вiд самоти,
Ще мить i останнiй
Стукiт пробринить в душi
I cepце скаже досить,
Не хочу так бiльше жити...
Пiду туди, де хмар блакить,
Де сонце лагiдно та щиро,
Буде пестити волосся,
А серце знову оживе.
I там в душi, не буде болю,
Слiз гipких, розчарувань...
А лиш промiння сонця,
Лагiдна блакить, струмки...
Я витру гiркi сльози,
Я пiднiмусь мiж хмари,
Забуду я тебе,
Твоi жорстокi чари.
ID:
556404
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 01.02.2015 16:47:38
© дата внесення змiн: 01.02.2015 16:47:38
автор: @$Natka$@
Вкажіть причину вашої скарги
|