Розхристана душа, утратив спокій,
убогий рай вчорашнього «Прости»
закінчився
і по траві високій
втікаєш ти.
Прогіркли некохані поцілунки
і об асфальт лицем із висоти
упав. Ганьба високого ґатунку.
Втікаєш ти.
Моління «пронести» не долетіли,
повернення до раю не знести.
І трійко ангелів в піке заходять сміло…
Втікаєш ти.
Можливо знову, у новій подобі,
хтось щастя відсьорбне, але не ти.
Тобі втікачу
із тавром на лобі
пишу листи.
