Ти знову йдеш…
У перший день зими
дорогу стелять інеєм тумани.
А я молюся –
Боже сохрани,
верни його додому…
І до мами,
й до рідного порогу,
до стежин,
що босоногі п’яти цілували...
Тут серед днів
губився часу плин -
тут сонця, вітру,
руху було мало,
а нині досить вулицею йти...
Торкатись оком
мирних краєвидів...
Бо завтра -
Маріуполь, блокпости,
окопи і війна...
Там серцем нидів…
Там чорний дим і небо у вогні,
і блудить страх,
і в чорні вікна виє,
де час стоїть…
Там гради лічать дні...
А серце теплить віру і надію,
що ти прийдеш додому
вже з весни,
коли сади
розпустяться бруньками...
Так буде!
Боже милий, сохрани!
Веди його безпечними шляхами!
2014
Навіть про війну у Вас вийшло лірично. З Вашого дозволу, забираю з вдячністю. 
