Із-за дервев,
Прониклих світлом місяця із неба,
Виглянуло щастя:
Море королев,
яким кохання із душею треба.
А я лиш посмішкою Бога,
Поглядаю з хати,
Дивлюсь на освітлу дорогу,
Яку я не хочу втрачати.
І місяць світлішати став,
І раптом стремтіло віконце,
А королева,
(схожою вона була на сонце)
Красою окутана- її покохав.
І очі яскраві мене полонили,
Волосся її-мене повело,
"О ,королево,чого ви хотіли?
"Чого мені страшно сьогодні було?"
Віддався,їй Богу,
Хотів був любити,
Пішов на дорогу,
Щоб з нею пожити.
І зілля руками,
Хотів був схопити,
І море з квітками
Стало між нами.
Все ззеленіло,все огорнулось,
Митю Богиня схопила чуття,
І щастя торішнє ураз повернулось,
А я між квітками пішов в небуття.
