Не йди коли вже темно, я буду сумувати,
Не йди, бо ніч – це морок.
Я вбиваю хвилини даремно,
Починаю їх рахувати.
Десять. Двадцять. Сорок.
Не покидай бо місяць застигне,
Бо сонце вже не зійде.
І знову я чую голос невпинно.
Я чую кроки – це морок іде.
Не залишай коли так пусто,
Коли холод заходить у мозок,
І темрява зсідається густо,
А далі – лиш морок.
Я рахую, чекаю, благаю,
Повернися і більше не йди,
Що робити без тебе не знаю,
Бо найкраще сонце – це ти.
