Лаштуватися довго, щоби піти,
вона разом з птахами займала дроти.
Стирала контакти і чорну губну помаду,
відчуваючи неминучість зими.
Вона згадувала, як сновида,
кожна ніч разом безжальна корида.
Зализувати рани прекрасна звичка,
коли кожна із них, як космос, відкрита.
Ліпшого вбивцю годі шукати,
слабка, як дитина, ховає цукати.
Слова, заплутані, як гражданка.
Окрім любові, краще нічого з нею не мати.
Заливайте, серпневі мусони,
її сум, як лункі патісони.
В голові в неї грають, кружляють
Солодкі, безжальні, убивчі стони.
Вона не втопилась в бурхливім вині.
Вона вб’є мене потім у грі, на війні.
Птахи відлетять ув останній день серпня,
вона – ні.