|
Людські сльози – не вода,
Ну, а кров тим паче,
Полонила всіх біда,
Сатана все скаче.
Ну, а може доскакався,
Куди йти не знає?
Кажуть в монастир сховався,
Геть слід замітає.
Скаженіє, горять очі,
Не забрав всі статки,
Подивитись є охочі,
На його порядки.
Сатана, то не один,
З ним ще й сатанята,
Вони чують смертний дзвін,
Вся свита проклята.
Геть піджали вже хвости,
Опустили роги,
Попалили всі мости,
Та круті дороги.
Кипить люд, немов та лава,
Вирує, як море,
Ох пішла по світі слава,
Горенько ти горе.
Горе наше – наші сльози,
І нам із цим жити,
Не згублять його морози,
Сонцю не спалити.
За мить стала сива мати,
І батько посивів,
Звідкіль сина їм чекати,
За що світ лишив?
Не плач, мама, глянь на небо,
Я там між хмарами,
Більше плакати не треба,
Я ж не сам з братами.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/587-polonila-vsikh-bida.html
ID:
482388
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 27.02.2014 22:31:42
© дата внесення змiн: 27.02.2014 22:31:42
автор: Антоніна Грицаюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
