Несамовито щось шматує душу,
що аж у серці болем віддає.
Та йду в перед, я далі жити мушу,
бо лиш одне життя у мене є.
Усе що було, зовсім не навчило.
Я й досі вірю в щирість й доброту.
І як-не-як, та я чомусь щаслива,
Й хоча б у мріях птахою лечу.
Я вірю в диво, навіть у кохання
І у душі виспівує весна.
Я знаю, що закінчаться страждання-
Усе мине, і смуток і біда
Тому що в серці відродилася надія,
Хоч і маленька - дихає життям,
Й свою далеку, заповітну мрію
У руки розпачу ніколи не віддам.
9. 03. 14.
