коли вода відступає від берегів,
оголивши водопровідні шляхи і нутро Сени,
сходить жінка на пристань
ходою усіх жовтооких котів,
що втрачали глузд, оберігаючи сни і семи.
жінка сходить як манна
і всі попри ризик і страх
відчиняють двері і вікна непроханій гості.
всі провидці світу передрікали війну в містах,
де вона лишала своє довге чорне волосся.
жінка знає всі види отрут і відьомські слова,
закарбовані в книзі крові і на вустах дитини.
один погляд – і королі танцювали по лезу ножа
прямо в теплі обійми революційної гільйотини .
жінка сходить на пристань,
лишивши по собі слова,
що приносять спасіння й стирають всі знаки питання.
як на полі бою завжди навесні проростає трава,
так і слово її завжди буде останнім.
