Життя так склалось.
Чорні хмари-змії,
В колиску ще,до мене заповзли.
А сонце в білих шатах заховалось,
Щоб не світить ніколи вже мені.
Сирітська доля-птах,що не літає,
Бо ще в дитинстві крила поламав.
Я так хотів навчитися літати.
Жорстокий світ літать мені не дав.
Так склалося життя,що щастя обминуло.
Здавалось ось воно-стоїть біля воріт.
Коли прийшов-ворота відчинив я,
А біля них сліди його чобіт.
І все життя як день пробігло,промайнуло.
Я як трава,що пробиває лід.
Чекав на сонце сховане у хмарах,
Порізана душа моя болить.
Ніхто її уже не пожаліє,
Бо сонце сходить ранком лиш для тих,
У кого друзі є,батьки і рідні,
А сироті-сирітська сіль і хліб.
Боліло серце так,що жити не схотілось.
Зірвався вітер-хмари розігнав.
Побачив сонце-дякую за милість
І смерть свою я мамою назвав.
