Я не писатиму тобі
більше ніколи в світі.
І не питатиму вже,
як твоє життя.
Та не тому,
що я цього не хочу.
А просто пам'яті
моєї більш нема.
Забулось вмить усе,
що було значимо.
Усе життя -
як наче й не було.
Нічого не зосталось
в пам'яті.
Усе в мені
водночас померло.
І хоч прожив уже
якусь частину,
та наче тільки-но
з'явився на цей світ.
І ті події,
яких я був частиною,
усі розтанули ще швидше,
аніж навесні лід.
Усе. Нема.
І в двадцять народився.
А далі що??
Куди тепер іти??
Не пам'ятаю навіть,
де я народився.
І якщо є,
то де мої батьки??
І тільки музика
чомусь завжди лунає.
У голові моїй
все спогад вирина.
Що музикант я,
і на чомусь граю.
Й від того
зігрівається душа.
Можливо з музикою,
пам'ять повернеться.
Можливо все ж згадаю,
хто я є.
А поки-що,
нехай в душі лунає,
та музика,
котра так зігріва..
