Один хазяїн мав леваду
І справи вів свої як годить:
І жито, і пшениця в нього вродить, —
Нелегко дати всьому раду!
То вирішив Осла найняти
Вороння клятеє ганяти.
Осел був, так собі, дурная голова,
Чи в ліс, чи по дрова.
Ретельно став обов′ язки сповняти —
Проклятих горобців та гав ганяти.
Та так що й годі і спиняти!
Розходивсь по городі,
Що сам Господар, як побачив,
Кричав: "Рятуйте, гвалт і пробі!"
Та добре Бог терпіння стачив,
Що глузду не згубив — йому завдячив.
Однак на дуренів спиратись,
Де й розуму тому втриматись.
16.10.1997 р.
Леонід Іванович Глібов
Осел і Хазяїн
Один Хазяїн мав леваду.
Самому ніколи левади стерегти,
Бо треба дать у полі раду,
Щоб діла не звести,
А тут ще нікого й наймати:
Робочий час — пильнує всяк.
Знайшовсь Осел-мастак —
Його й найняв левади доглядати,
Проклятих горобців та гав ганяти.
Осел був чесний неборак,—
Не гріх сказать, що слід би й людям так,—
Не то щоб що — листка займать боявся.
Одна біда — що недотепний вдався:
Шкодливих горобців та гав
Він щиро так ганяв,
Що витоптав всі кавуни і дині,
Неначе буря рознесла.
Як глянув господар — і зо зла аж посинів,
Вхопив рубель та й ну гатить по спині
Сердешного Осла.
А люди, сміючись, піддакують ще збоку:
— Отак йому, отак, щоб знав,
Як з баштана робить толоку!
А я б їм те сказав,
Що нічого Ослові дорікати,
Що лучче б розуму спитати
У того, хто наймав.
[1864—1872>.
