Примітивне місто,вечір,
я не той ,хто гріє твої плечі,
в останніх променях весни.
Чужа кімната,чужі речі,
твоє фото на стіні.доречі.
і про минуле щастя сни.
Я розчиняюсь тут в офлайні,
і думи-туги летять файні
у тих моїх горе-мізках.
І весь той світ уже в дизайні,
у сірих тонах,але твій принаймні.
пливе.летить по всіх морях.
А ти лиш озирнись хоч раз,
я поряд,я мохіто-екстаз
що плаче в літо.
Ти випиваєш мене враз,
і я в тобі танцюю джаз
легким алко-привітом!
І я зникаю вчорашнім звітом,
тихо розвіяний вітром
у не моїх думках.
Так плаче літо,
в останніх краплях мохіто...
переливаючись на вустах.
