Хоч як не сип серце порохом,
Але він не сповнить його:
Сито розлук і розчарувань висіє все геть.
А врожаю не буде.
Хоч як не стирай,твоє не мине.
Воно віковічно приростає біля серця.
І зміцняє його.
Їх було двоє.
Набутий і смутний.
Одного звали ніч,
Другого - днем.
Ніч черпала силу
З натомленого дня,
Поки не виїла суть.
Один набув іншого
І враз став смутним
Від надчуття
Власної недовершеності
Без свого людо-дзеркала.
