так буває, коли квітневі
пелюстки відлітають в хмари.
хтось дзвонить та кляне багаття:
ватри, їх неживий язик.
ти, красо моє, скочеш пташкою,
з кимось плачеш, кричиш "Не п'ю!"
із сарказмом відповідаєш
на погоду і зарплатню.
ти розквітнеш, а я не зможу,
бо безмежна твоя країна -
моє серце, тобi віддане,
що стукочить в блакитних хвилях.
