Не можу тебе я, мій янголе, в снах чарівних не любити,
Я хочу, щоб завжди, з'являючись, серце бентежив моє:
Зрадливе, невірне, для тебе готове ураз потьмяніти,
Як очі бездонні й як ніч, що любиш ти понад усе.
Не можу тебе я, мій образе, в думку свою не пустити,
Я хочу ласкавий твій голос почути принаймні на мить,
Який би, мов чаю спраглий ковток і музики лагідний приспів,
Мене, схвильовану болем, печаллю, ураз заспокоїти зміг.
Не можу тебе я, мій скарбе, в уяві знов не відродити,
Я хочу відчути на власних губах твій ніжний цілунок несмілий,
Аби лиш зазнати: спершу – виразної, потім – примарної, втіхи,
Душа би співала, у грудях серденько би, тремтячи, мліло.
