А все ж так хочеться весни,здається світ враз зміниться для тебе.
Він подарує промінь теплоти,ти станеш птахом,а він небом.
І всі б скупалися у барвах,і все ж банальний хепі-енд.
Якби не тонули у нервах,бо залишив тебе бой-френд.
Все ж правду мудреці казали,в людину не пірнай-потонеш враз.
А те,що тебе так ніжно гріє,у порох перетворить без образ.
Ти будеш вже не жити-виживати.
Ти станеш "овочем" без почуттів й емоцій.
Тобі вже буде важко навіть спати, я ж не кажу про сміху імітацій.
І так здавалося б немає болі.
Вона ж уже привична, без зайвих відчуттів.
Ти ніби нею паралізована доволі.
Та в тобі не панує радість,ані гнів.
Для всіх тепер ти сльози і тільки ТИ усіх нестерпний біль.
Страшніша ніж громи і грози,оструйніша від всяких змій.
І все б нічого,якби помста,не вирувала у твоїй душі.
Якби твій біль враз заглушили, музика серця і вірші.
І якби знати заклинання,як з цього стану виходити.
Та вже ні сили,ні бажання,нема у тебе,щоб любити.
