|
Я маю чарівний дарунок,
Яким, я сильно дорожу.
Бо він, неначе, сонця трунок,
Який, у серденьку ношу!
Який не можна порівняти
З чарівним цвітом на весні,
Його, не можна показати
В чарівні миті, забавні.
Зате, ним можна дорожити,
І цінувати, як перлину
І просто жити, просто жити,
Й втішатись, що у цю годину
Ти можеш дихати й вдихати
Всі чари неба золоті,
І від п’янкого щастя мліти
Бо це життя, й роки ще молоді.
Бо, ще не раз побачиш сонце,
Й хмаринку-прозору, м’ягку.
І дощ не раз, постукає в віконце,
В годину тиху і важку.
Це дар великий. Це життя!
Яке матуся, так щиро вручила.
Яка, просила в Бога каяття,
Щоби дитятко це зростила.
Тому, я дякую тобі матусю,
Моя, ти мила і свята
До тебе матінко я пригорнуся,
Промовлю молитву, тобі, золота.
У тебе я пробачення попрошу,
За всі гріхи, які я сотворила.
Яке, у Бога часто прошу
За біль, що комусь спричинила.
За все помолюсь, і покаюсь
За все, що погане чинила,
За все, що поганим вважалось,
За все! Чим не раз провинила.
Прости. Пробач за тії ночі,
Коли мене ти доглядала.
За ті незімкнутії очі,
Й за сльози. Що не раз ти проливала
За ті слова, різкі й болючі
Які, могла сказати.
Й за миті, просто жагучі
Які, я знаю, ти не будеш пам’ятати.
А ще пробач, за впертість мою,
І неслухняність; й це бувало
За гордість й волю свою,
Яких ти бачила чимало.
Пробач за все, тебе благаю
І низько, до землі склонюся
Тобі лиш, долі ясної бажаю
За тебе Господу я помолюся.
За твою щирість і віддачу,
За ніжну посмішку твою.
І за надію,… що не раз побачу
В очах вогонь, який запалить музу ще мою.
Я прошу Боже, я молюся,
У вічності їй подаруй буття.
І я подякою, в молитві озовуся,
Й частинку свого, я віддам життя!
ID:
408880
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 14.03.2013 11:40:43
© дата внесення змiн: 14.03.2013 12:25:06
автор: Альонушка
Вкажіть причину вашої скарги
|
