Живеш життям, та не своїм.
Ти, наче в мареві сумнім,
Покірний правилам чужим
Й не прагнеш вищої мети.
Ти закриваєш своє серце
І сліпо йдеш назустріч смерті.
Ти не кохаєш, не бажаєш,
І крик душі не помічаєш.
Усі тобі шепочуть в вухо -
Зроби о те, а це забудь.
Тобі не вистачає духу,
Щоб побороти фальші суть.
Ти хочеш волі, наче в птаха,
Земні закони позабуть.
Залишившись без долі страху -
Життя душі своїй вернуть.
Ти любиш тих, кого не треба
І віриш всім, кому не лінь.
І над тобою вже не небо,
А хмара чорна й лютий грім.
Дають поради й тихо шкодять.
Усюди заздрість й сильна лють.
Примарним щастям тебе морять,
Щоб приховати темну суть.
А ти живеш, не помічаєш,
Про все на світі забуваєш.
Чуже життя ти проживаєш
І сили щастя ти не знаєш.
