Розіпнули мене на паркані,
Пофарбував я собою багнет,
А ви стали із ним у соборі
На вінчання/весілля/банкет.
Адже знаю твого я коханця -
Він ніби вчора хапався за ніж,
Твій батько вагався: це є бранець,
Щоб пішла ти за нього заміж?
А ти плакала ніби, ридала,
Ніби твій батько мене не зволив,
Ніби в правду давно ти все знала,
Хоча в небо я ще не злетів.
Я вже дійсно літаю та бачу,
Твоїми стежками іноді йду,
Я давно вже сміюся, не плачу,
Коли бачу тебе не одну.
І коли ти горлала до мене,
Хоча він ятрив твій низ живота,
Я пізнав вже про тебе достемно,
Я прийняв вже що ти не моя.
А коли подряпала спину,
Немов пазурі сунула в пліть,
Місила, плазуючи, глину,
Загасаючи з'ятрену хіть,
Я вже знав, що я нетутешній,
Я вже мріяв про інші Світи,
Я вже знав: чекає прийдешній,
Мені треба негайно вже йти.
От і все! Прощавай-прощавайте!
Бо зустрітися нам не Дано!
Забувайте мене, забувайте!
Не лягайте любитись в багно!
19.08.1993
К.
КВ-1
ID:
376807
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 10.11.2012 15:07:31
© дата внесення змiн: 10.11.2012 15:07:31
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
