Північний вітер знов шматує простір,
І голос твій уносить в небуття.
Я сам з собою мовчки граю в кості,
А вітер рве мій одяг на дрантя.
Спізніла осінь снить похмурими дощами,
Перетворивши спраглу землю в бруд.
Моє ж вікно прочинене ночами,
Думки забились в мозку темний кут.
Світ трісне, наче перша крига,
Ламаючи канони всіх шляхів.
Мерці на цвинтарі співають тихо,
І в небеса летить той мертвий спів.
Не обійдуть наш дім години лиха
Й північний вітер - син жахливих снів.
гарний вірш!
