Небесні барви пестять обрій, втомилось сонце дотиком землі. Десь вдалині горизонтальний розкрій проводить лінію незрозумілої межі. Застигла мить…. в повітрі пахне спокій, душа у затінку мрійливих коливань Алегорично райдузі високій, тремтить від кольорових сподівань
ID: 368566 Рубрика: Поезія, Лірика дата надходження: 04.10.2012 13:05:32 © дата внесення змiн: 04.10.2012 13:05:32 автор: Анн Дріана
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie