Зима так чекала літа,
Била в груди і стискала плечі.
Конвоїром налітав вітер,
Підкрадався безшумно вечір.
Все одно, що між ними весни
І тепло її швидко погубить.
Та у грудях пече щось,тисне.
Не любив і ніхто не полюбить.
Зима не хотіла снігу...
Продавала морози й млості
Та не було у цьому втіхи
І чекала холодна постіль.
Виглядала ночами сонце,
Нагрівала до вікон руки...
Тупцювало на місці серце
Вальс останній німої розлуки.
Зима так чекала літа
І життя, і тепла, і любові.
Ну, а літо садило квіти
На могилі зими- тернові
Притупились всі за і проти
На підносі дурного світу.
Зараз, завтра, пізніше, потім!
Та взимі не буває літа.
Блиск,тепло і єдиний погляд…
Серце скрапнуло швидко в долоні
Неможливої любові ряд
Ще один на природнім лоні.
