Оживуть дерев’яні кросна
У старій буковинській кімнаті.
Мати квіти на килимах ткати
Буде,наче невтомна весна.
Килимам тим не бачити ліку.
Квіт червоний на тиху печаль…
І снігами занесло по вікна,
І у вічність димка вертикаль…
Знов у пам’яті скрипнуть кросна,
Щоб в минуле дитинство вертати.
Квіти тче невгамовна весна
На травневих кроснах, наче мати.
