Півроку…і все от так погано,
Зараз би я віддала півжиття
Аби назад те часу веретено
Перемотати хоч на тиждень-два назад.
Повернути не для того ,щоб змінитись. -
Спинитись вчасно,не натиснувши «repeat».
Залишити оті помилки іншим
Або ж і зовсім стерти з запису « Ді &Світ».
Нехай вони залишаться примарою,
Чи то ілюзією ранньої весни.
З тобою спишемо їх на вибух гормонів ми,
Але ж ніяк не на кохання,ні.
Буває різне : різкий погляд,дотик,
Слівце,що ранить боляче як ніж,
Сьогодні слід – лише легенький опік.
Завтра ж в конвульсіях серденько б’є останні дні.
І це не мить,це не хвилина – тижні,
До тебе горнуся немов те немовля,
А ти мені неначе як нерідний,
Чи може..близькість ця нас віддаля?
Не знаю..та дізнатись хочу,
Проте..навіщо мені весь цей бруд!
Сьогодні ти,а завтра - інший мучить
Все стрімко змінюється,ось такий от світ.
Так,все спокійно . Вдих і видих. Стоп!
Я трохи зла,але ж причини є на те!
Ти по собі залишив їдкий смог
А кисень витратив,здебільше на пусте.
На те пусте «йди геть»,на те німе «кохаю»
На свої витівки,що нерви всі пожерли нам обом.
Так,звісно,солоденькі лестощі й те банальне «зая»
Нічим не краще тих баталій,що на двох.
У сутичках я бачу твою сутність
Твоє шаленство і твою красу.
Та це буває досить рідко,більшість
Спокійно дивишся як випиваю сум.
Як жадібно немов востаннє
З твоїх очей отруту п’ю.
Ні,тут безсмертя забезпечено,
Бо з сліз я радість дістаю.
Півроку швидко промайнуло,
А все от так іще погано.
Назад я б з радістю звернула
Та "веретено часу" те омана...
Для тебе, Білочко!
