Я не маю такої сили,
Щоб розбити камінне серце.
Я не маю такої долі,
Щоб злетіти душа могла.
Та колись смуток розіб’ється
І солоним дощем проллється,
А у грудях надія б’ється,
Наче пташка у клітці зі скла.
Я не знаю такої мови,
Щоб збудити завмерлі душі.
Я не знаю таємних кодів,
Щоб розкрити скарбницю життя.
Та себе все одно примушу
Хоч на декілька кроків зрушить,
Бо іти вперед і боротись—
То є сенс і мета буття.
