Душа болить, а серце рветься,
До тебе знову і бренить,
Та ти пробач, я більш не можу,
У світі цім нещаснім жить...
Як пригадаю твої руки,
Усмішку щиру і тепло,
Що дарував мені повіки,
Аж серце кров'ю облило,
Вважаю пекло буде краще,
За це життя ненависне й жарке,
Ніхто не стерпить тої муки,
Як біль душі. Пригадуєш таке?
Як ти кохав, аж серце обливалось,
Кров'ю нестерпних мук і бажань,
Всю ніч ти марив від розлуки,
Кохання своє чекав і чекав...
І ось воно здалося коло тебе,
Твоє кохання відійшло,
Та ти пустив його крізь себе,
І інше собі знайшло...
Та, що це було? Сон або відраза?
Воно забуло вмить тебе,
А ти забуть, його не можеш,
Воно для тебе вічно-живе...
