Саб нервувався . Він ходив навколо намету і хвилювався за свою жінку , яка от-от мала народити дитину . " Тільки , щоб все минуло добре ..." - благав Бога Саб . Як він не просився - йому , за традиціями , не дозволялося бути присутнім при пологах . Раптом він почув дитячий плач і миттю опинився у наметі . Там він побачив , що подруга Калени тримає немовля на руках . Сабпідійшов до подруги і обережно взяв дитину . Він пустив сльозу і на радощах мовив :
- Хлопчик ! Я все життя мріяв про хлопця ! Калено , ти чуєш - у нас народився хлопчик !
Але Калена не відповідала . Саб підійшов до неї і взяв її руку . Врна була холодною . Коли він підніс своє обличчя до неї , то не почув нічого . Вона .. не дихала .
- Калено ,ні ! - скрикнув чоловік , який щойно став вдівцем .
В наметі був тільки хлопчик , Саб і мертве тіло його жінки - подруги уже не було .
Саб сів на ліжко і гірко заплакав. Він плакав , проклинав долю і потім довгий час плакав . Калена була єдиним багатством його життя , яке він цінував понад усе . Та тепер її не стало і в нього більш немає сенсу життя .
Раптом почувся дитячий плач . Саб озирнувся і побачив немовля , закутане у пеленки . Він уже й забув про хлопчика . Миттєво в ньому зародилася огида до цієї дитини і крикнув :
- Будь проклята , тварюко ! Ти не моя дитина , ти маленький диявол . Це ти ! Ти вбив моє багатство . Через тебе померла цінність і сенс всього мого життя - Калена . Будь ти проклятий навічно !
Саб вийшов з намету , залишивши дитину на самоті з мертвою матір'ю і своїм плачем . Він проклинув своє новонароджене дитя , тим самим позбавивши його батьківської любові і повноцінного життя .
Приблизно через годину повз намет проходила жінка з дитиною.Дитині було не більше тижня . Вона почула дитячий плач і загляну́ла всередину . Там був хлопчик , який плакав , напевне , через голод . Жінка вирішила , що батьки кудись вийшли і затрималися . Вона погодувала хлопчика грудним молоком і стала чекати його батьків .
Через півгодини жінка почала хвилюватися.Не може бути , що батьки залишили немовля на так довго самого . Але раптом жінка побачила руку . То була рука жінки , що звисала з ліжка .
" Он воно що ! " -подумала жінка . " Мати напевно просто заснула дивно , що я раніше її не помітила . " Вона підійшла і легенько штовхнула жіну в плече , але та не прокидалася . Тоді Беруна все зрозуміла . Їй стало жаль хлопчика , який не зможе вижити без їжі . І вона сказала сама собі: " До шістнадцяти років я виховуватиму його , як рідного сина , але не буду давати імя , він обере його сам . Після цього терміну я зізнаюся , що я не його рідна мати , і він сам обере собі долю .
