Той хлопець, що сидів навпроти
лишився в спогадах моїх.
Чорняві пасма, мрійні очі,
ковзали думки поміж них.
Сидів він мовчки, хоч і люди,
плювались, толькі забачав,
а може, то мені здалося
і він у відповідь кричав?
То не важливо, бо все марно
гадати, що там в голові.
Фактично, то є тільки догад,
і невідомо все мені.
Та й нині, хоч про це міркую,
не є важливим, тільки пил. Марную час, крапками літер,
що з того?
"был, та и был..."