Краплі біжать по склу,
Я їду назустріч злу.
Їду, за вікном нічого не бачу,
А там, куди їду, треба буде розв’язувати чергову задачу.
Краплі далі біжать,
Мої надії під уламками лежать,
Не чекають відродження,
Як і я не чекаю вже Дня Народження.
Все лиє дощ,
А я хочу вдома їсти борщ!
Не хочу їхати нікуди,
Там всі злюки і паскуди!
Як би не було б погано вдома,
Там є мама і кожна дорога знайома.
Там на Поділлі,
Де всі місця красиві і всі щасливі,
Живе мій, навіки рідний, Бар –
Божий світлий дар.
Завжди повертатись хочу тільки сюди,
Тільки тут є рідні люди.
Нехай скрізь дощ іде,
Та лиш в Бару він про своє тобі шепоче,
І громом урожаї кличе.
Незрозумілої краси тут краєвиди.
Напевно, щоб їх побачити треба тут вирости.
Ох! Ці літа і літо не одне,
Без цього міста життя таке сумне!